Глава 1. Японія і Україна сьогодні
- Частина 1-1. Нація і культура
- Частина 1-2. Країна в центрі двох континентів і країна, оточена морями
- Частина 1-3. Література і світ
Глава 2. Японія і Україна сьогодні
- Частина 2-1. Суспільство й релігія в Японії та Україні
- Частина 2-2. Мир — загальне прагнення Японії й України
Книги юності
Дайсаку Ікеда. Багато років тому я гостював у Арнольда Тойнбі, і впродовж десяти днів ми говорили на різні теми, що цікавили нас обох, — про сучасну цивілізацію та майбутнє людства.
Мені тоді було 44 роки, а Тойнбі вже за вісімдесят. Спілкування з ним справило на мене велике враження, особливо запам'яталася його домашня бібліотека.
Арнольд Тойнбі плекав свої книги. Убраний він був скромно, його далеко не нові штани на вигляд були дещо куцими, але це аж ніяк не приховувало манер і поведінки вишуканого англійського джентльмена. «На той час, що в мене ще залишився, одягу та взуття мені цілком вистачить. А от книг я б хотів купити ще більше», — з веселою усмішкою зауважив історик.
Яку роль відіграють книги у Вашому житті?
Михайло Згуровський. Книги завжди були й залишаються засобом пізнання світу в його людському, історичному та географічному вимірах. На різних етапах життя мене супроводжували різні книги. У шкільні роки, під впливом моєї вчительки мови й літератури, чудового педагога Ірини Павлівни Кравченко, я захоплювався доробком класиків світової літератури. Гадаю, вони допомогли мені сформувати світогляд і систему життєвих орієнтирів.
Д.І. Великими книголюбами були багато моїх співрозмовників.
Доктор А. Тойнбі з приємністю згадував, як вечорами його мама, перед тим, як укладати спати, розповідала або читала цікаві епізоди з англійської історії.
А в моєму будинку ми з дружиною зняли з книжкових шаф усі двері й переставили домашню бібліотеку так, щоби троє наших маленьких синів завжди перебували в оточенні книг і могли дістати їх у будь-який час.
Які книги цікавили Вас в університетські роки, коли Ви визначилися щодо майбутньої спеціальності?
М.З. У той період я більше захоплювався біографічною літературою. Мене цікавили долі, психологія, мотивація діяльності й життєвих принципів видатних учених, письменників, політичних діячів. Я намагався зрозуміти, як ці люди виділяють головне з океану дрібних щоденних турбот і повністю віддаються йому? Долі Альберта Ейнштейна, Альфреда Нобеля, Томаса Едісона, Марії Кюрі, Сергія Корольова, Льва Толстого, Уїнстона Черчілля й багатьох інших видатних людей справили на мене незабутнє враження й певним чином вплинули на мої подальші кроки.
А Ви, вельмишановний докторе Ікедо, які книги читали в юності?
Д.І. Тоді панував післявоєнний хаос. У спаленому після бомбардувань місті люди щодня були змушені шукати шматок хліба. Війна зруйнувала не тільки будинки й міста. Поразка у війні повністю перевернула систему цінностей японців, створила духовний вакуум у суспільстві, але водночас відкрила новий простір для вільного мислення. Тому я серед інших сучасників потягнувся до книгарень. Купував усе, що міг собі дозволити. Читав В. Гюго, Й. Ґете, Л. Толстого, Р. Емерсона, У. Уїтмена, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Байрона, І. Гендерліна, Платона, М. Монтеня, Ч. Дарвіна та ін. З японських письменників і мислителів любив Такубоку Ісікава, Утимура Кандзо, Кунікіда Доппо. Перераховувати можна довго…
Грошей не вистачало, я намагався заощаджувати на всьому, а зібравши потрібну суму, біг до букіністичної крамниці та з нетерпінням стояв у черзі. Відчуття щастя, коли нарешті брав до рук довгоочікувану книгу, я пам‘ятаю дотепер.
Крім художніх творів, у ті роки я захоплювався науковою літературою з юриспруденції, політики, хімії, економіки тощо. Тоді ж з'явилася звичка записувати до щоденника уривки з прочитаного, які особливо вразили.
Після знайомства з Учителем мого життя, Дж. Тода, діапазон літератури, що я читав, значно розширився, і не тільки завдяки буддійському напряму. Мій учитель рекомендував різноманітну літературу й вимагав, аби я переказував і коментував прочитане.
Хоча Дж. Тода глибоко вірив у вчення Будди, він був переконаний, що віра не повинна обмежувати людину в пізнанні, замикати на собі. «Необхідно уважно і з належною скромністю слухати й навчатися не тільки в буддійських учителів. Широкі наукові знання, різні літературні твори і висловлювання видатних мислителів дадуть тобі об'єктивність суджень. Ба більше, якщо хочеш посправжньому зрозуміти буддійську філософію, вони необхідні», — стверджував мій учитель.
Дослухаючись його порад, я читав різноманітні книги зі скарбниці світової літератури. І коли заснував університет, подарував йому свою бібліотеку, — а книг у мене назбиралося близько 70 тисяч, і мій скромний будинок ледь не розвалювався під такою вагою… (Усміхається.)
Розкажіть, будь ласка, чи вдається Вам читати зараз?
М.З. Напружений графік роботи, на превеликий жаль, не дозволяє приділяти літературі багато часу. Я намагаюся охопити лише знакові твори. Серед письменників, цікавих і важливих для мене на сучасному етапі, насамперед хочу назвати філософа й економіста Френсіса Фукуяму, політолога Самуеля Хантінгтона, відомого українського хірурга та біокібернетика Миколу Амосова.
Для розуміння сучасних тенденцій розвитку людства, його взаємин із природою я дуже багато почерпнув із ваших творів, вельмишановний докторе Ікедо. Наприклад, із діалогів із Нобелівським лауреатом Лайнусом Полінгом, першим президентом СРСР Михайлом Горбачовим, ректором Московського державного університету Віктором Садовничим, відомим істориком і вченим із Великобританії Арнольдом Тойнбі, виданих російською мовою. Впевнений, що вони дають розуміння багатьох глобальних проблем мінливого світу й, зокрема, нової концепції побудови мирного майбуття жителів планети. А серія Ваших інтерв'ю з українською журналісткою та письменницею Людмилою Скирдою для журналу «Всесвіт» започаткувала Ваш діалог і з українським читачем.
Часом я повертаюся до класичної літератури — це дає можливість відійти від рутини й подумати про вічні істини.
Д.І. У XIX столітті в Україні з'явився народний поет — Тарас Шевченко. Ми знаємо, що літературні твори українських письменників того часу вплинули на подальший хід історії держави.
М.З. Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. Україна була об'єктом жорстокої експлуатації та гноблення. Царат нещадно придушував волелюбність українського народу. У країні назрівала революційна ситуація. Один із найбільших осередків декабристського революційного руху знаходився в Україні, де діяло рішуче й радикальне «Південне товариство». Панівний на той час клас — поміщики-феодали — перетворився на «малоросійське дворянство» й усіляко сприяв національному та соціальному поневоленню власного народу. Така соціально-політична ситуація створила умови для формування плеяди блискучих українських письменників-революціонерів. Яскраві представники її — Іван Котляревський, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Григорій Квітка-Основ'яненко, Юрій Федькович, Микола Костомаров, Віктор Забіла, Степан Руданський, Павло Грабовський, Марко Вовчок (Марія Вілінська), Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий (Тобілевич), які відіграли величезну роль у подальшому розвитку літератури в Україні.
Наприклад, Іван Котляревський написав чудову поему «Енеїда». Жваво й цікаво вона висміює занепад феодально-кріпосницької системи того часу, хабарництво й бюрократизм царських чиновників.
Створенням романтичної поезії в українській літературі XIX ст. ми зобов'язані Петрові Гулаку-Артемовському.
Проте виразником надій і сподівань українського народу, без сумніву, став поет і художник Тарас Шевченко. У його творах чувся стогін закріпаченого селянства, яке розрізненими бунтами протестувало проти поміщицької кабали, звучали туга й біль простої людини. Творчість Шевченка мала колосальний вплив на весь подальший розвиток української літератури, і не тільки. Не було українського письменника, котрий так чи інакше не відчув би впливу видатних творів великого народного поета.
Д.І. Т.Г. Шевченко створив вишуканий літературний стиль української мови й використовував її красу та могутність для пробудження і звільнення народу.
Він любив свій народ і тому мужньо переніс десятирічне заслання. Незабутніми є рядки з його вірша:
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволi,
А ще гiрше — спати, спати
I спати на волi —
I заснути навiк-вiки,
I слiду не кинуть
Нiякого: однаково —
Чи жив, чи загинув!
Вони близькі мені особливо, адже мої вчителі Цунесабуро Макігучі й Джосей Тода теж потрапили за грати, де не переставали категорично засуджувати військову владу і війни, внаслідок яких гинули тисячі простих людей.
Українському народу XX століття також принесло великі випробування — революції, біди, війни. Як реагувала на них українська література?
М.З. Більшості українських письменників і поетів, котрі обстоювали національні традиції, доводилося працювати переважно в підпіллі. Стійко й непохитно боролися за українську ідею минулого століття Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний (Панас Рудченко), Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Олена Теліга, Олег Ольжич, Іван Багряний, Олесь Гончар, Іван Драч, Іван Дзюба, інші видатні поети та прозаїки. Деякі з них за українську ідею заплатили життям. Але глибинні традиції, культуру й дух свого народу їм удалося зберегти і пронести практично через ціле століття.
Д.І. Потужна друкована культура створює підґрунтя для розвитку людини і суспільства.
В Японії писемність серед населення поширилася порівняно давно. У період Едо, що тривав понад 260 років, до середини XIX століття, незважаючи на феодальний лад, по всій країні створювалися школи теракоя, де навчалися діти простих людей. Спочатку їх відкривали в містах, а потім у селах і рибальських селищах. У першій половині XIX століття кількість шкіл теракоя сягнула 150 тисяч — по всій країні діти навчалися писати, читати й рахувати. Навчальними посібниками для читання слугували конфуціанська література, книги з китайської історії, класика японської літератури тощо.
І в 50-х роках XIX століття 70-86% японців були грамотними, Японія тримала першість у світі. Історики стверджують, що, незважаючи на тривалу самоізоляцію, стрімка модернізація Японії в період Мейдзі в другій половині XIX століття стала можливою завдяки високому рівню грамотності населення.
Нині ж діє програма ЮНЕСКО «World TERAKOYA Movement» (Всесвітній рух теракоя) зі створення шкіл у регіонах світу, де грамотність населення, зокрема жінок, ще залишається низькою.
Падіння друкованої культури спричиняє падіння моральності
Д.І. Останнім часом, із розвитком телевізійної та іншої візуальної культури, друкована література в Японії поступово втрачає вплив на суспільство. Ця тенденція особливо поширена серед молоді, що не може не турбувати. Декілька японських газет попросили мене написати статті про вплив друкованої культури на формування особистості. Я доклав до їхнього написання багато зусиль. Чи є подібні проблеми в Україні?
М.З. Гадаю, молодь Японії і України має схожі проблеми. Телевізійна культура, комерційне кіно, комп'ютерні ігри та комікси, що ґрунтуються на азартному, інстинктивному та почуттєвому (не інтелектуальному та моральному) сприйнятті навколишнього світу, втягують у свою орбіту молодь різних країн і континентів. Це один із наслідків глобалізації.Ми бачимо, як світ опановують елементи, я б сказав, легкої культури, що відволікає молодь від повсякденної й важкої інтелектуальної роботи, розуміння глибинних цінностей.
На превеликий жаль, відзначаємо, що наша молодь, яка завжди багато читала, причому понад обов'язкові освітні програми, зараз цікавиться друкованою літературою значно менше, і ми також стурбовані цим явищем. Відповідаючи на цей виклик, намагаємося посилювати виховну складову у шкільній та університетській освіті й гармонізувати професійні навчальні програми з елементами мистецтва, літератури, загальнолюдської етики.
Наприклад, на лекціях у нашому університеті викладачі часто цитують майбутнім інженерам слова видатного українського авіаконструктора Олега Антонова, котрий був також і чудовим художником: «Некрасивий літак добре літати не зможе». Студентам природничо-наукового й технічного напрямків ми пояснюємо: якщо вони не будуть висококультурними людьми з тонким естетичним сприйняттям навколишнього світу, великих технічних відкриттів не зроблять.
Комп'ютер та Інтернет — невід'ємні складові сучасного суспільства, які серйозно розширюють можливості людини у всіх сферах її діяльності. Але сучасні комп'ютерні ігри настільки захоплюють молодь, що підмінюють в її свідомості реальний світ на створений штучно, ілюзорний. Занурення в комп'ютерні ігри часто впливає на формування людини, змінює світовідчуття молоді.
У віртуальній реальності набагато легше досягти успіху, ніж у реальному житті. Аби відчути себе значущим, молодій людині вже не потрібно демонструвати відважність і фізичну силу, скажімо, на футбольному полі або у спортзалі. Це було раніше. Нині ж комп'ютерні ігри, в яких може брати участь необмежена кількість гравців, дають статус, призи, регалії й авторитет. Звідси небажання докладати будь-яких зусиль у реальному житті — в освіті, роботі.
Д.І. Телевізійна культура, інформаційні технології привнесли в життя людей багато комфорту, безсумнівно, стали великим благом.
Та, з іншого боку, якщо друковану культуру буде відсунуто на другий план, здатність людини до глибоких роздумів і здорових самостійних суджень може значно послабшати або не розвиватиметься взагалі, натомість посилюватиметься схильність до імпульсивних учинків і чуттєвоемоційного сприйняття.
Чи зможе така слаборозвинена особистість вистояти у стрімкому потоці величезного обсягу інформації, творчо використовувати сучасні інформаційні технології? Швидше за все, стане залежною від них і навіть, можливо, жертвою інформаційних маніпуляцій. Тому я маю зазначити: там, де друкована культура занепадає, втрачається моральність. Відродження друкованої культури — актуальне завдання для багатьох суспільств, і насамперед для японського. Адже особливо важливо зберегти в молоді здатність до мислення й судження — важливу запоруку підтримки здорового демократичного суспільства.
Зникнення культурних кордонів
Д.І. Зникнення культурних кордонів є найвідчутнішим наслідком глобалізації. У моєму розумінні йдеться про духовну глобалізацію за допомогою розвитку толерантності й терпимості до відмінностей. І це найголовніше для сучасного світу — як в окремій країні, так і у світовому співтоваристві.
Сьогодні, як ніколи раніше, ми гостро потребуємо нового світогляду, аби сприймати світ, де існують різні культури, не як проблему, а як необхідність і перспективу. І нової філософії, що дозволяє переорієнтувати людство з негативного сприйняття відмінностей на повагу до розмаїття, яке насправді є рушійною силою творення.
Філософ Карл Поппер констатує, що історично, контактуючи з представниками різних культур, люди поступово приходили до розуміння того, що звичні для них і тому природні соціально-моральні засади та звичаї їхнього суспільства насправді не є ані єдино правильними, ані встановленими Богом.
Буддійське уявлення про суспільство викладене в Сутрі Лотоса — головній писемній пам'ятці буддизму махаяни. У ній є притча, відома як «Три види трави і два види дерев». Там ідеться про те, що рослини, які ростуть на тому самому ґрунті, різні. Проте, незважаючи на різницю, дощова хмара однаково поливає всіх живильною водою, при цьому не змінюючи, а зміцнюючи унікальність кожного. Різні види трав і дерев — це народи або їхні культури, а дощ — вчення Будди, що вирощує милосердну й мудру людську душу.
Послідовно культивуючи в людській свідомості гуманну ідею терпимості та співчуття до будь-якої істоти, ми прагнемо якомога гармонічнішого поєднання різних компонентів суспільства. Це схоже на злагоджене звучання різних інструментів у симфонічному оркестрі.
Основне положення буддизму щодо рівності всіх людей, визнання різноманітності та взаємоповаги не дозволяє дискримінувати ні людину, ні культуру. Буддизм називає терпимість і повагу до інших поглядів милосердям, а створення умов для взаємозбагачення — мудрістю.
Український народ працює над побудовою демократичного громадянського суспільства. Якими є джерела й передумови для вирішення цього надзвичайно важливого завдання?
М.З. Ідеали громадянського суспільства, проголошені в роботах мислителів європейського Просвітництва — воля, патріотизм, розум, справедливість, правда, самоврядування, соціальна відповідальність, — прославлялися ще в епічних творах часів формування українського етносу. Особливо шанувало їх українське козацтво.
Розвиток інститутів громадянського суспільства для України як молодої держави — безальтернативний шлях до розвитку та зміцнення демократії у країні, подолання таких рудиментів минулого, як корупція, авторитаризм, політична й етнічна нетерпимість тощо.
На мій погляд, для формування громадянського суспільства недостатньо економічного підґрунтя — наявності «вільного ринку» (без сумніву, ця умова необхідна, але недостатня). Важливим компонентом громадянського суспільства в Україні є практика толерантного співіснування різних політичних і соціокультурних явищ, що відповідає зникненню культурних кордонів між етносами, які населяють країну, при збереженні їхньої самобутності. Але водночас у нашій країні необхідно відродити повагу до приватної власності, завершити процес творення української політичної нації, формування нової української еліти з високим рівнем патріотизму й національної самосвідомості, зміцнення правової держави. Показово, що поворот до громадянського суспільства відкриває для України можливість стати активним суб'єктом і на світовій карті масштабних геополітичних трансформацій, не втрачаючи національних інтересів і зберігаючи власні соціокультурні особливості й надбання.
Д.І. Творець Римського клубу Ауреліо Печчеї в розмові зі мною зазначив, що різноманітне культурне середовище значно підвищує шляхетність особистості. Я хочу те саме сказати і про вашу багатонаціональну країну з давньою історією, що поєднує різні культури. Україна обов'язково зробить вагомий внесок у скарбницю загальнолюдської цивілізації.
М.З. Сьогодні для України поряд з ефективним економічним поступом необхідне утвердження національної ідентичності, подолання великого песимізму в настроях населення, створення системи духовних, загальнолюдських цінностей, яку сприйматиме більшість. Головні з цих цінностей — моральність, пріоритет закону й права для всіх і кожного, верховенство інтересів простої людини — громадянина України, свобода слова.
Роль і відповідальність ЗМІ
Д.І. Для побудови громадянського суспільства, зокрема формування суспільної думки, велике значення має вплив засобів масової інформації. Розкажіть, будь ласка, якою є роль ЗМІ в новій Україні?
М.З. Насамперед необхідно звернути увагу на стан свободи слова. Саме вона й незалежність журналістів є фундаментальною передумовою ефективності влади, створення і функціонування соціального і культурного капіталу та водночас — атрибутом громадянського суспільства.
За роки становлення незалежної української держави формувалися нові відносини ЗМІ з владними структурами. Треба зазначити, що ослаблення впливу влади на ЗМІ та утвердження свободи слова стали здобутками Помаранчевої революції. Показово, що тоді журналісти зайняли активну громадянську позицію, вийшли на Майдан і постійно протестували в ефірі й на сторінках друкованих видань проти наступу на свободу слова.
Та є і трагічні сторінки. Факти загибелі українських журналістів у протистоянні організованим злочинним угрупованням і корумпованим представникам влади відомі світу.
Д.І. Так, про це повідомляли й у нас.
М.З. У сучасному інформаційному суспільстві ЗМІ відіграють величезну роль, впливаючи на формування та зміну суспільної думки. Отже, люди, які працюють у цій сфері, несуть велику відповідальність перед громадськістю.
На моє глибоке переконання, сучасні засоби масової інформації як один з інститутів культури суспільства повинні брати участь у пропаганді й поширенні високих гуманістичних цінностей, виховувати на зразках загальносвітової культури, сприяти всебічному розвитку людини. Але часто ЗМІ виконують інші функції — поширюють низькопробні зразки масової культури й задовольняють утилітарні запити різних верств населення.
Питання щодо справедливості й нейтральності преси досить непросте. Воно безпосередньо пов'язане зі ставленням до влади, захистом прав людей, свободою слова й мораллю суспільства.
Останнім часом, у зв‘язку зі збільшенням кількості користувачів всесвітньої мережі Інтернет, суттєвого впливу на суспільну думку в Україні набули Інтернет-ЗМІ. Вони урізноманітнили сучасний медіапростір, сприяли тому, що в ньому подаються різні точки зору.
Д.І. Без двох важливих принципів — свободи слова й відповідальності журналіста — ЗМІ не можуть бути чесними. Обов'язковою їхньою місією є служіння народу та формування зрілої громадянської думки. Це стосується й Інтернет-видань, що охоплюють широкі й різноманітні кола населення.
Коли ЗМІ корумпуються, починають з погордою ставитися до простого народу, вони стають для суспільства отрутою. Ми повинні пам'ятати слова Махатми Ганді: «Насильство некерованого пера приведе суспільство до катастрофи». З огляду на це я підкреслив би важливість місії ЗМІ для людського суспільства. Відомо, що Махатма Ганді створив газету «Indian Opinion» для боротьби з расовою дискримінацією в Південній Африці й сам щотижня писав для неї передові статті. Його газета стала потужним джерелом просвіти, впливала на розсудливих людей різних країн, завойовуючи розуміння й підтримку найвпливовіших діячів тогочасного світу, наприклад Льва Толстого, й багатьох інших.
Історія неодноразово підтверджує, що в часи хаосу глибоку пітьму завжди розсіює чесний голос і совісне перо. Слово совісті, слугуючи потужним джерелом світла, відкриває нове бачення, освічує й поєднує серця й націлює людей на добрі справи.
Сила волі для зміцнення миру
М.З. У нашій першій бесіді ми торкнулися ядерної теми, непростої для наших країн. Трагедії Хіросіми, Нагасакі й Чорнобиля зближують нас. Ми — дві нації, обрані долею, щоби спільно перебороти наслідки атомного апокаліпсису й навчити всіх людей планети цінувати мир і поважати свободи один одного.
І з цим пов'язане моє наступне запитання. Що таке без'ядерні оборонні доктрини за високого рівня використання мирного атома — сила (усвідомлений вибір за можливості виробництва ядерної зброї) чи слабкість (страх повторення пережитих ядерних катастроф)?
Д.І. Як оцінити шлях, яким ішли народи Японії і України після ядерних трагедій у Хіросімі, Нагасакі й Чорнобилі? Це був шлях протесту проти руйнівної ядерної сили.
Ядерна технологія, як і будь-які інші технології й знання, за своєю суттю є силою нейтральною і може бути використана як на благо, так і на зло. Технологічні процеси розвитку мирного й воєнного атома дуже близькі. Змінити напрям використання можна лише на останній стадії.
Те, що Україна і Японія, володіючи розвиненими технологіями використання «мирного атома», твердо відмовляються від їхнього застосування з військовою метою, насамперед свідчить про те, що совість у наших народів чиста. Відмова від сили, технічно доступної, але духовно й морально неприйнятної — вибір цілком усвідомлений і високоморальний. У цьому сенсі я щиро поважаю волю ваших людей і їхнє сильне прагнення до мирного співіснування на Землі.
За радянських часів на території України вироблялася величезна кількість ядерних боєприпасів, вона була третьою у світі за кількістю ядерних арсеналів. Незважаючи на це, у 1990 році нова Україна в декларації про свій суверенітет заявила й про те, що буде країною вічного нейтралітету, не входитиме до жодного воєнного блоку, а також про вірність трьом неядерним принципам — не виробляти, не мати й не ввозити в країну ядерної зброї. Про це я написав у своєму щорічному зверненні «Мирна пропозиція 2007 до ООН у день створення SGI», поставивши Україну за приклад іншим державам, якщо ми хочемо мати гарантію безпеки незалежно від ядерного силового балансу.
Хочу підкреслити, що без'ядерний статус вашої країни — великий виклик, кинутий міжнародній спільноті, де більшість людей вірить, що ядерне роззброєння неможливе. Україна своїм свідомим рішенням продемонструвала світові протилежне.
Післямова
Діалоги привернули увагу в Японії
Впливова щоденна японська газета «Сейкьо» опублікувала статтю про співпрацю ректора Національного технічного університету України «КПІ» Михайла Згуровського і президента міжнародної організації Соку Гаккай Інтернешнл (SGI), відомого буддійського філософа, письменника, поета, педагога Дайсаку Ікеди. Вони познайомились у квітні 2006 року на церемонії присвоювання звання «Почесного доктора наук» пану Ікеді. Тоді й домовились покласти початок діалогу під загальною назвою «Японія — Україна: різні долі, загальні надії».
Перші статті з цієї серії було надруковано в популярному японському журналі «Тодай». Вони викликали великий інтерес і привернули увагу широкого кола читачів.
Журнал «Кампус» опублікував уже три подачі «Діалогів» Михайла Згуровського та Дайсаку Ікеди і подовжить їхню публікацію в наступних номерах. Як свідчить редакційна пошта й численні читацькі відгуки, роздуми двох відомих учених викликали чималий інтерес і в Україні. «Я захоплений багатогранним талантом доктора Ікеди як письменника і творця, — відзначив Михайло Згуровський. — Сподіваюся, що наші бесіди на різноманітні теми стануть близькими читачам, перетнуть кордони та будуть вагомим внеском у справі поглиблення взаєморозуміння й довіри між Україною і Японією».
Джерело: Журнал «Кампус»