Глава 1. Японія і Україна сьогодні
- Частина 1-1. Нація і культура
- Частина 1-2. Країна в центрі двох континентів і країна, оточена морями
- Частина 1-3. Література і світ
Глава 2. Японія і Україна сьогодні
- Частина 2-1. Суспільство й релігія в Японії та Україні
- Частина 2-2. Мир — загальне прагнення Японії й України
Діалог
Діалог — це ситуація, в якій співрозмовники шукають шляхи до порозуміння. Відомий буддійський мислитель, письменник і педагог Дайсаку Ікеда та ректор НТУ «КПІ», академік Михайло Згуровський розглядають актуальні для Японії, України та світу в цілому соціальні, політичні, громадські, державні процеси з різних позицій, різних кутів зору, щоб прийти до консенсусу з приводу перспективи розвитку своїх народів у новому ХХI столітті.
Співавторство представників різних країн — явище рідкісне. Але, можливо, глобалізацію слід розуміти не тільки як планетарне поширення об'єктів матеріальної культури і творів мистецтва, але і як завоювання світового простору новими знаннями, що створюються інтелектуальною, творчою елітою.
Д. Ікеда розмовляв з багатьма видатними мислителями сучасності: з А. Тойнбі, А. Печчеї, Ч. Айтматова, Л. Полінгом, М. Горбачовим, В. Садовничим. В результаті побачили світ книги діалогів. Тепер доктор Ікеда звернув свій погляд на Україну.
За Японією — перлиною Азії — тисячолітня історія національної самобутності, самоізоляції, традиційного монархізму.
За Україною — представницею Європи — важкі і тривалі етапи становлення державності, багатовікова боротьба за збереження своєї свободи, культури, традицій і звичаїв.
У Д. Ікеди і М. Згуровського різні професії, вік, сфери діяльності, естетичні смаки. Об'єднує їх те, що вони, сформувавшись в різних умовах, поділяють дуже подібні загальнолюдські цінності. Яскравість гуманіста-мислителя Дайсек Ікеди поєднується з природничо-наукової грунтовністю системного математика Михайла Згуровського.
Досвід співавторів у сфері освіти — засновника шкіл та університетів (Д. Ікеда) і колишнього міністра освіти і ректора університету (М. Згуровський) — дозволяє дивитися в майбутнє через осмислення ідей, цілей, можливостей і людського потенціалу. І шлях побудови майбутнього бачиться учасникам діалогу через освіту і виховання молоді.
У Японії та України різні долі, різні історії, різні традиції. Але об'єднує ці країни те, що їхні народи талановиті, волелюбні, вміють працювати і долати випробування, цінують мирні перспективи подальшого розвитку людства.
Автори обговорюють, який досвід Японії може бути використаний Україною у своїй новій історії. На їхню думку, це досвід сили людського духу, самовідданості, жертовності в ім'я національних інтересів та ідеалів.
Жанр соціально-політичного есе вимагає від авторів не тільки сучасного камертоном резонансу в поглядах на гострі проблеми сучасності, але й емоційності, можливо, навіть пристрасті. Автори говорять про складний — просто, небезпечному — оптимістично, загрозливому — з надією на розсудливість та доброту людей.
Світ стоїть на порозі нових відкриттів людського генія і видатних звершень його духу.Автори ненав'язливо підводять читача до розуміння основної місії людини-творця, його ролі розумного користувача земними благами. На думку авторів, сила розуму людини, її толерантність, духовність — це ті якості, які повинні взяти гору в ХХI столітті.
Поки книга діалогів Д. Ікеди і М. Згуровського готується до виходу в світ, пропонуємо читачеві її журнальний варіант з надією на те, що він буде цікавим і корисним для молодих творців.
Володимир Мостовий
Дайсаку Ікеда
Дайсаку Ікеда — провідний буддійський філософ, письменник, поет і педагог. Народився 2 січня 1928 року в Токіо. Жадібний до читання, він замолоду почав складати вірші і розвивати свій інтерес до мистецтва, музики, філософії та фотографії.
Під час Другої світової війни чотирьох братів Ікеди призвали на службу, старший був убитий в бою. Муки війни й страждання повоєнного суспільства справили на нього незабутнє враження, викликали бажання присвятити своє життя знищенню корінної причини конфліктів між людьми.
У повоєнний час Дайсаку Ікеда закінчив інститут Фудзі, 1947 року прийняв вчення буддизму. він вивчав філософію, політику, літературу, мистецтво, економіку, юриспруденцію, хімію та інші предмети під керівництвом свого наставника Джосея Тода, котрого і змінив на посту президента світського товариства Сока Гаккай (SokaGakkai) у 1960 році. На цьому посту він перебував до 1979 року. Починаючи з 1975 року він президент Сока Гаккай Інтернешенел (Soka Gakkai International, SGI), міжнародної буддійської організації сприяння миру, культурі та освіті, яка налічує 12 мільйонів членів у 190 країнах і регіонах світу.
Дайсаку Ікеда заснував Університет Сока, Американський університет Сока, Жіночий коледж Сока, школи Сока, дитячі садки і два художні музеї, Інститут орієнтальної філософії, концертну асоціацію
У грудні 1981 року всесвітня асоціація поетів назвала Дайсаку Ікеду поетом-лауреатом, а у серпні
Твори Д.Ікеди відбивають широкий спектр його різнобічних інтересів: поезію, наукові праці, роботи з проблем політики і цивілізації. вони перекладені понад 30 іноземними мовами. Серед них: роман TheHumanRevolution (Революція у душі людини«); діалог з англійським істориком Арнольдом Тойнбі Choose Life (»Обери життя"); діалог з А.Печчеї Before it is Too Late («Поки ще не запізно»); діалог з Л.Полінгом «Все життя у боротьбі за мир»; діалог з М.Горбачовим «Моральні уроки ХХ сторіччя»; діалог з В.Садовничим «На межі сторіч. Діалоги про освіту та виховання»; книжки Life — an Enigma, а Precious Jewel («Життя — загадка, коштовний скарб»), «Мій Будда» і ціла низка інших.
Серед багатьох напрямів діяльності Дайсаку Ікеди можна виділити його багаторічне захоплення фотографією. За фототвори його визнали гідним звання почесного члена багатьох престижних художніх клубів, асоціацій і товариств. в об’єктив фотографа потрапила краса природи 50 країн світу й, звичайно, його батьківщини — загадкової Японії. Двічі він організовував свої фотовиставки в Києві, які викликали величезне зацікавлення у жителів України.
Він глибоко вірить, що спілкування між людьми, діалог сприяють подоланню культурних і філософських розбіжностей, взаємній довірі й порозумінню, конче потрібним для збереження миру на планеті.
Михайло Захарович Згуровський
Михайло Захарович Згуровський, 1950 р. н., ректор національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», директор Інституту прикладного системного аналізу національної академії наук України і Міністерства освіти і науки України. Дійсний член і член президії академії наук України, іноземний член Російської академії наук.
М.Згуровський — відомий у світі вчений у галузі кібернетики і системного аналізу та їх застосування до завдань геоінформатики, математичної геофізики, соціоекономічних проблем сучасного суспільства.
Під науковим керівництвом М.Згуровського в Україні створено Світовий центр даних «Геоінформатика й сталий розвиток», який спеціалізується в галузі геоінформатики в розрізі глобального моделювання процесів сталого розвитку й оцінювання глобальних загроз для безпеки та якості життя людей.
М.Згуровський — член багатьох українських і зарубіжних наукових товариств, член правління Світової мережі знань про освіту і наукові обміни (EDNES, Страсбург, Франція), національний представник України в Міжнародній раді науки (ICSU, Париж, Франція), член виконавчої ради Комітету з даних у науках і технологіях (CODATA, Париж, Франція), член ради керуючих Інституту ЮнЕСКО з інформаційних технологій в освіті (Москва, Росія), президент мережі університетів країн Чорноморського регіону (BSUN, Констанца, Румунія), президент Центрально-східноєвропейського інституту сталого розвитку.
М.Згуровський — заслужений діяч науки і техніки України, тричі лауреат Державної премії України в галузі науки й техніки (1990, 1999, 2005), премій академії наук України ім. в.Глушкова (1994) та ім. Михалевича (1998). За досягнення в галузі науки, освіти і розвитку міжнародного співробітництва М.Згуровський має державні нагороди України, Італії, Естонії. він автор і співавтор понад 300 наукових праць, зокрема 28 монографій і підручників, виданих у німеччині, Польщі, Японії, Україні та інших країнах світу, а також головний редактор журналу «Системні дослідження та інформаційні технології» академії наук України.
Джерело: Журнал «Кампус», №3